Головна » Файли » Творча майстерня » Розробки уроків

Шевченкове слово
[ · Скачати дистанційно () ] 17/Бер/2016, 18:36

СЛАЙД 1

Титульний

СЛАЙД 2

Коли в душі моїй тривога,

Коли в душі пекельний щем,

Іду до нього, до живого,

У Всесвіт віршів і поем.

І в дощ, і в сніг карбую кроки,

І чую, дивлячись в блакить:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Щоб розбудить всіх тих, хто спить.

— Чиї слова були пророчі і розбудили світ від сну?

— Чия любов до України і невмируща, і міцна?

— Кого ж ми звемо сином України?

 

СЛАЙД 3

          9 березня 1814 року в селі Моринцях у сім’ї селянина-кріпака народився хлопчик Тарас. Він ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном,за що його прозвали в сім’ї «малим приблудою».

            Коли минав  йому другий рік, переселились Шевченки з усією сім'єю до села Кирилівка. Велика була сім'я: батько Григорій, мати Катерина, три сестрички (Катря, Ярина, Марійка), два братики (Микита, Йосип) і дідусь Іван. Всіх дев'ятеро.

            Гарно було в Кирилівці. Коло хати розкішний квітник, стара крислата верба, за хатою садок, а там левада, засіяна квітами, а через леваду в'ється річечка. Серед цієї краси зростав малий Тарас. Піклувалися ним добра мати та сестра Катерина.

 

СЛАЙД 4

          Сам Тарас почав учитися грамоти в 7 років. Його першим учителем був батько, Григорій Іванович. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку».

Дивна це була наука! П’яниця дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину дітей били різками. Та недовго тривала Тарасова на­ука.

Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати. Незабаром помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса. Його розпач і горе описані в рядках:

 Там батько, плачучи, з дітьми

(А ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині…А ми

Розлізлися межі людьми,

Мов мишенята. Я до школи –

Носити воду школярам.

 

СЛАЙД 5

           Після батькової смерті почалися поневіряння хлопця по чужих людях. Тарас наймитував у школі, а потім пас громадську череду. Через 20 років він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало»

 

СЛАЙД 6

           Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

            Його не полишала думка навчитися малювати у хлипківського маляра. Той згодився навчити хлопця малювати, та пан Енгельгарт забрав Тараса в Петербург козачком.

Хоче малювати, прагне він до знань,

Та за це багато зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про свою біду…

 

СЛАЙД 7

        Зустріч у Петербурзі з земляком-художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським змінила долю Тараса Шевченка. Вони побачили великі здібності молодого художника й викупили його з неволі.

Тарас Григорович виправдав їхні сподівання. 1845 року він закінчив Петербурзьку академію мистецтв з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малював портрети, картини, ілюстрував свої вірші.

За значні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка.

 

СЛАЙД 8

           Через два роки після визволення з кріпацтва вперше виступив у літературі з маленькою книжкою віршів, що мала таку знамениту потім назву – «Кобзар».

 

СЛАЙД 9

           За любов до України і за вірші цар відправив 33-річного Тараса Шевченка солдатом у далеку Орську фортецю. Там він пробув 10 довгих років. Йому забороняли писати і малювати. У цих казахських пісках Шевченко завжди пам’ятав про милу українську землю, замріяні верби, тихі ставки, зелені левади. Адже туга за Батьківщиною нерозривна зі згадкою про рідну природу.

Свою тугу вилив у віршах.

Думи мої, думи мої, лихо мені з вами.

Нащо стали на папері сумними рядами?

Чом вас вітер не розвіяв в степу як пилину?

Чом вас лихо не приспало, як свою дитину?

Зоре моя вечірняя, зійди над горою,

Поговорим тихесенько в неволі з тобою.

Розкажи, як за горою сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка воду позичає.

Як широка сокорина віти розпустила…

А над самою водою верба похилилась…

 

          Туга за рідною природою, рідним краєм звучить у кожному його вірші. Він також закликає український народ до боротьби за волю, за кращу долю.

           Доля України завжди хвилювала великого Кобзаря. Він вірив у краще майбутнє свого народу.

 

СЛАЙД 10

          В 44 роки поет повертається із заслання в Петербург. Здоров'я було підірване. Три роки боровся він з недугою. Помер Тарас Шевченко 10 березня 1861 року.

         

 

СЛАЙД 11

Заповіт

СЛАЙД 12

       Похований він був на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі.  У травні того ж року прах Шевченка перевезено на Україну і поховано на Чернечій горі  біля Канева.

Затужила Україна,

Плакала немало,

Як ховала свого сина -

Кобзаря ховала.

 

СЛАЙД 13

         Цілий світ, не тільки Україна, вшановує пам’ять великого Кобзаря. Пам’ять про нього житиме вічно.

         Ні, не помер Тарас. Він з нами. Про нього складають пісні, пишуть вірші, йдуть до його пам'ятника, щоб покласти квіти. Його творчість, пам'ять про нього не вмре ніколи.

 

СЛАЙД 14

       Ім’я Тараса Григоровича Шевченка невіддільно пов’язано з Украї­ною. Україна — це Шевченко. Шевченко — це Україна. У ньому наша іс­торія, наша мрія, наша надія. Шевченко був справжнім народним співцем, бо з дитинства знав і любив простий український народ, знав його страж­дання, бо сам їх пережив. Через усе життя проніс великий Кобзар палку лю­бов до рідної землі, до неньки-України, у своїх творах нагадував людям про минулу славу України.

Ім’я великого Кобзаря ми часто згадуємо й будемо згадувати, бо він по­дарував нам безцінний скарб. Цей скарб — його чудові твори, в яких стру­менить любов до Батьківщини та турбота про її майбутнє.

 

Категорія: Розробки уроків | Додав: SvetaV10
Переглядів: 570 | Завантажень: 202 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar